“Greater love has no one than this, than to lay down one’s life for his friends.” (John 15:13)

In the disciplined rhythm of military formation and the sacred calling of the priesthood, two vocations met in a moment of profound spiritual significance at Fort Jackson, South Carolina - the largest Basic Combat Training installation of the United States Army and the home of the U.S. Army Institute for Religious Leadership (USA-IRL).

With the blessing of His Eminence Metropolitan Antony, and in his capacity as Ecclesiastical Endorser of the Ukrainian Orthodox Church of the United States of America, His Eminence Archbishop Daniel journeyed to Fort Jackson to attend the graduation of Chaplain (First Lieutenant) Fr. Alexis Clodfelter – a priest of the Ukrainian Orthodox Church of the USA, now commissioned to serve as an Orthodox chaplain in the United States Army.

Fort Jackson, located in Columbia, South Carolina, forms nearly half of all new soldiers entering the U.S. Army each year. Yet beyond its military mission, it holds a unique spiritual role within the Armed Forces through the U.S. Army Institute for Religious Leadership, which prepares chaplains and religious affairs specialists for service across the globe.

The Institute stands as a center of formation not only in leadership and military readiness, but in pastoral care - equipping clergy of diverse faith traditions to minister to soldiers and their families in every circumstance of life. Here, Roman Catholic, Protestant, Orthodox, Jewish, Muslim, and other faith leaders are trained side by side, united in their commitment to uphold the constitutional right of every service member to the free exercise of religion.

Among approximately seventy chaplains graduating, Fr. Alexis Clodfelter stood as a joyful and faithful witness of the Orthodox Christian tradition within the U.S. Army.

Recently ordained to the Holy Priesthood by Archbishop Daniel, Fr. Alexis now begins his first assignment in Alaska, where he will minister to soldiers and their families in often challenging and remote conditions. His calling reflects the very heart of Orthodox pastoral theology: to bring Christ to the people - not only within church walls, but wherever the faithful are called to serve.

With the blessing of Metropolitan Antony, and having received ecclesiastical endorsement through Archbishop Daniel, Fr. Alexis is entrusted not only with pastoral care, but also with the sacred responsibility to celebrate Divine Services on U.S. Army bases. In particular, he has been granted the blessing to establish liturgical life - including the celebration of the Divine Liturgy and the administration of the Holy Mysteries - thereby nurturing and receiving souls into the fullness of the Orthodox Church even within the military environment.

Archbishop Daniel reflected: “The Orthodox chaplain stands as both priest and shepherd - bringing the grace of the Holy Spirit into places where souls hunger for truth, healing, and hope. In Fr. Alexis, we witness a living bridge between the altar of Christ and the realities of military life.”

Integral to this sacred vocation is not only the priest himself, but also his family - most especially his wife, Pani Delaney, whose role as a chaplain’s wife carries a profound and often unseen ministry.

Together with her husband and their children, Pani Delaney forms a living ministry unit - a domestic church in motion - called to serve those who serve. In the unique and demanding environment of military life, the presence of a priest’s wife becomes a source of stability, compassion, and quiet strength.

She offers support not only to her husband, but also to the families of soldiers - listening, encouraging, and often bearing witness to the struggles and sacrifices that accompany military service. Her ministry is one of presence, hospitality, and love - reflecting the nurturing care of the Church herself.

As Archbishop Daniel observed: “Behind every faithful priest stands a family that shares in his sacrifice. The chaplain’s wife becomes a mother in Christ to many - caring for the wounded hearts of families, strengthening her husband in his calling, and revealing the gentle presence of God through her love.”

During his visit, Archbishop Daniel spent time with Fr. Alexis, who introduced him to the leadership of the U.S. Army Institute for Religious Leadership. These encounters reflected a spirit of mutual respect and collaboration between ecclesiastical and military leadership.

A formal banquet at the Officers’ Club honored the graduating chaplains. Surrounded by clergy of many traditions - Roman Catholic, Protestant, Jewish, Muslim, - Archbishop Daniel participated in meaningful conversations about the shared mission of pastoral care in the Armed Forces.

Meeting also with spouses and families of the newly commissioned chaplains, he reflected on the importance of their role: “The strength of the chaplaincy is not only in the individual, but in the family that supports the mission. Together, they become witnesses of faith, hope, and resilience.”

Amid the formal dignity of the banquet held at the Officers’ Club - where newly commissioned chaplains gathered with their families, commanders, and honored guests—there stood a silent yet profoundly eloquent witness: a small, round table set apart, prepared not for those present, but for those absent.

This “Missing Man Table” was arranged with sacred intentionality - each element bearing symbolic meaning, each detail speaking without words of sacrifice, loss, and hope.

The table itself, round in form, proclaimed the everlasting concern of the nation for those who have not returned. It bore no sharp corners, for the love and remembrance of the people knows no end.

Atop the table rested a white cloth, symbolizing the purity of the intentions of those who answered the call to serve - men and women who stepped forward not for themselves, but for the defense of others.

At its center stood a single red rose, a quiet but powerful sign of the lives given and the families who continue to wait. The rose, in its beauty and fragility, reflected both love and sacrifice.

Bound gently to the vase was a yellow ribbon, the enduring emblem of hope - a nation’s prayer that those missing in action and held as prisoners of war will one day return home.

Beside the rose lay a slice of lemon upon a small plate, its bitterness recalling the anguish, uncertainty, and suffering endured by those who are missing, and by the families who carry that burden daily.

A small dish of salt reminded all present of the tears shed - tears of longing, of grief, and of unwavering remembrance.

An inverted glass stood at the place setting, untouched - symbolizing that those who are absent cannot partake in the fellowship of this gathering.

The chair remained empty, yet it was not without presence. It stood as a solemn invitation to memory - a space filled by the unseen, yet deeply felt, presence of those who have not yet returned.

Vladyka Daniel reflected: “This empty place is not empty before God. For every soul is known to Him, every sacrifice remembered, every tear gathered. We pray not only in memory - but in hope, that light will overcome darkness, and that those lost to us may yet be restored.”

In that sacred moment, the banquet hall - filled with voices, laughter, and celebration - was gently stilled by this quiet testimony. It reminded all present that the ministry of the chaplain is not only to those who stand before them, but also to those who are absent, wounded, missing, or held in captivity.

For the Orthodox chaplain, such a table becomes an altar of remembrance - where prayer ascends for the living and the departed, for the known and the unknown, for the returned and the still-awaited.

And in that silence, the words of the Church echo with renewed power: “Вічная пам’ять… Eternal Memory…”

For Archbishop Daniel, this visit carried deep personal meaning. Returning to Fort Jackson, he recalled his own formation here in 2001, when he completed his military chaplain training.

Now, he returned as an ecclesiastical endorser - offering blessings, guidance, and encouragement to a new generation of Orthodox clergy.

“Where once I was formed, I now return to give thanks to God. The path of service continues, and the Church remains present wherever her children are called.”

A visit to the U.S. Army Chaplain Corps Museum offered a broader perspective on the history and development of chaplaincy in the Armed Forces. From its earliest days, the Chaplain Corps has embodied the commitment to care for the spiritual needs of all service members.

Within this history, the presence of Eastern Orthodox chaplains continues to grow - bringing with it the richness of sacramental life, liturgical depth, and a theology rooted in the healing presence of Christ.

As Chaplain (1LT) Fr. Alexis Clodfelter prepares to begin his ministry in Alaska, he carries with him not only the training of the U.S. Army Institute for Religious Leadership, but also the prayers of the Church and the blessing of his archpastor.

Together with Pani Delaney and their children, he embarks upon a sacred mission - to be the presence of Christ among those who serve, to bring peace where there is uncertainty, and to offer hope where it is most needed.

In the words of Archbishop Daniel: “Go forth, dear Father Alexis, and be the light of Christ in the lives of those entrusted to you. In every prayer, in every act of compassion, in every Holy Mystery - may the Lord work through you for the salvation and healing of His people.”

«Немає більшої любові від тієї, як хто душу свою покладає за друзів своїх» (Ін. 15:13)

У впорядкованому ритмі військового життя та у священному покликанні священства зустрілися дві місії у моменті глибокого духовного значення на військовій базі Форт Джексон, штат Південна Кароліна - найбільшому центрі базової бойової підготовки Армії Сполучених Штатів Америки та осередку Інституту релігійного лідерства Армії США (U.S. Army Institute for Religious Leadership).

З благословення Його Високопреосвященства Митрополита Антонія та виконуючи обов’язки церковного представника Української Православної Церкви США, Архієпископ Даниїл прибув до Форт Джексон, щоб взяти участь у випускній церемонії військових капеланів, серед яких - капелан (старший лейтенант) о. Олексій Клодфелтер, священник Української Православної Церкви США, який був призначений на служіння як православний капелан у Збройних Силах США.

Форт Джексон, розташований у місті Колумбія, щороку формує майже половину всіх новобранців Армії США. Проте, окрім військової місії, він відіграє унікальну духовну роль через Інститут релігійного лідерства Армії США, який готує капеланів та фахівців із релігійної підтримки до служіння по всьому світу.

Цей Інститут є осередком формування не лише військового лідерства, але й пастирського служіння - готуючи духовенство різних релігійних традицій до опіки над військовослужбовцями та їхніми родинами у всіх обставинах життя. Тут поруч навчаються римо-католицькі священники, протестантські пастори, православні клірики, юдейські рабини, мусульманські імами та представники інших релігій, об’єднані спільною місією забезпечення конституційного права кожного військовослужбовця на свободу віросповідання.

Серед близько сімдесяти випускників-капеланів о. Олексій Клодфелтер став яскравим і вірним свідком православної віри в Армії США.

Нещодавно рукоположений Архієпископом Даниїлом, о. Олексій розпочинає своє перше служіння на Алясці, де він пастирюватиме серед військових та їхніх родин у непростих і часто віддалених умовах. Його покликання відображає саму суть православного пастирського богослов’я: нести Христа людям - не лише у стінах храму, але всюди, де Господь кличе служити.

З благословення Митрополита Антонія та отримавши церковне направлення через Архієпископа Даниїла, о. Олексій покликаний не лише до душпастирської опіки, але й до звершення богослужінь на військових базах Армії США. Йому також благословлено розвивати повноцінне літургійне життя, звершуючи Божественну Літургію та Святі Таїнства, приймаючи вірних у повноту Православної Церкви навіть у військовому середовищі.

Архієпископ Даниїл зазначив: «Православний капелан є водночас священником і пастирем - він приносить благодать Святого Духа туди, де душі прагнуть істини, зцілення та надії. В особі о. Олексія ми бачимо живий міст між престолом Христовим і реальністю військового життя».

Невід’ємною частиною цього покликання є не лише сам священник, але й його родина - особливо його дружина, пані Делані, покликання якої як дружини капелана є глибоким, жертовним і часто непомітним.

Разом зі своїм чоловіком та дітьми вона становить живу спільноту служіння - «домашню Церкву в дорозі», покликану служити тим, хто служить.

У непростих умовах військового життя вона стає джерелом підтримки, спокою та духовної рівноваги. Вона дбає не лише про власну родину, але й про родини військовослужбовців - слухає, підтримує, співпереживає і розділяє їхній біль та надію.

Її служіння - це служіння любові, присутності та жертовності, яке відображає материнську турботу Церкви.

Як зауважив Архієпископ Даниїл: «За кожним вірним священником стоїть родина, яка розділяє його жертву. Дружина капелана стає духовною матір’ю для багатьох - зцілюючи серця, підтримуючи чоловіка у його покликанні та являючи лагідну присутність Божу через свою любов».

Під час візиту Архієпископ Даниїл провів час з о. Олексієм, який представив його керівництву Інституту релігійного лідерства Армії США. Ці зустрічі стали свідченням взаємної поваги та співпраці між Церквою і військовим керівництвом.

Урочистий банкет в Офіцерському клубі був присвячений випускникам. Оточений духовенством різних традицій -римо-католицької, протестантської, юдейської, мусульманської - Архієпископ Даниїл взяв участь у змістовних розмовах про спільну місію душпастирського служіння.

Спілкуючись із родинами новопризначених капеланів, він підкреслив: «Сила капеланського служіння полягає не лише в особі священника, але й у родині, яка підтримує цю місію. Разом вони є свідками віри, надії та витривалості».

Серед урочистої атмосфери банкету стояло мовчазне, але надзвичайно промовисте свідчення - невеликий круглий стіл, приготований не для присутніх, а для тих, хто відсутній.

Цей «Стіл зниклого воїна» був наповнений глибоким символізмом.

Кругла форма столу символізує вічну турботу народу про тих, хто не повернувся.

Біла скатертина означає чистоту намірів тих, хто став на захист Батьківщини.

У центрі - червона троянда, як знак любові та жертви. Жовта стрічка - символ надії на повернення. Скибка лимона нагадує про гіркоту долі зниклих і їхніх родин. Сіль символізує сльози скорботи. Перекинута склянка означає, що вони не можуть бути присутніми. Порожній стілець - це місце, яке чекає.

Архієпископ Даниїл сказав: «Це місце не є порожнім перед Богом. Бо кожна душа Йому відома, кожна жертва пам’ятна, кожна сльоза зібрана. Ми молимося не лише в пам’яті, але й у надії».

У цю мить зал, наповнений радістю і розмовами, затих у глибокому усвідомленні жертви.

І слова Церкви прозвучали особливо сильно: «Вічная пам’ять…»

Для Архієпископа Даниїла цей візит мав особливе значення. Він повернувся до Форт Джексон, де у 2001 році сам проходив підготовку як військовий капелан.

Тепер він повернувся як архіпастир і наставник нового покоління. «Там, де я колись навчався, сьогодні я дякую Богові. Служіння триває, і Церква завжди присутня там, де є її вірні».

Відвідини Музею капеланського корпусу Армії США відкрили ширшу історію розвитку цього служіння, включаючи зростаючу присутність православних капеланів.

Розпочинаючи служіння на Алясці, о. Олексій разом із пані Делані та їхніми дітьми вступає у священну місію -бути присутністю Христа серед тих, хто служить.

Архієпископ Даниїл звернувся до нього словами: «Іди і будь світлом Христовим для тих, кого Господь довірив тобі. У кожній молитві, у кожному доброму ділі, у кожному Таїнстві - нехай Господь діє через тебе для спасіння і зцілення Своїх людей».